Спеціальні системи документування

 

План

1.     Сучасні проблеми пенсійного забезпечення в Україні.

2.     Проведення пенсійної реформи в Україні.

3.     Три рівні солідарної пенсійної реформи в Україні.

 

Пенсія – це соціальна допомога людям, які за віком або за станом здоров’я не можуть забезпечити своє проживання.

Сьогодні пенсійна система України перебуває у складному становищі, яке проявляється у двох аспектах. З одного боку, уже сьогодні середній розмір пенсії пересічного українця явно залишає бажати кращого. З іншого боку, сьогоднішні пенсії не забезпечують достатньої залежності між трудовим внеском працівника, який мав місце в період його активного трудового життя, та обсягом матеріальної винагороди у старості.

Пенсійна система, що діє в Україні, базується на принципах солідарності поколінь, коли пенсії громадян, які закінчили свою трудову діяльність, фінансує нинішнє покоління працюючих, внески до Пенсійного фонду України в повному обсязі йдуть на виплати нинішнім пенсіонерам. Таким чином, при постійному прирості непрацездатного населення і зниженні кількості працюючих, збільшення розміру відрахувань до Пенсійного фонду України не буде приводити до збільшення пенсій.

Приріст населення України сьогодні значно знизився, співвідношення між кількістю пенсіонерів та працюючих в Україні становить на сьогоднішній день близько 40% і ця цифра постійно зростає, темпи старіння населення створюють маловтішну перспективу.

Негативний вплив демографічної ситуації підсилюється проблемами економічного і соціального характеру. Зараз вихід на пенсію означає втрату в середньому приблизно двох третин доходу.

Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу після досягнення пенсійного віку, а це в свою чергу створює проблеми з працевлаштуванням молодого покоління.

Розмір пенсій мало залежить від виробничого стажу і суми сплачених пенсійних внесків. Через таку незбалансованість дві третини колишніх робітників та службовців одержують майже однакові пенсії. Це сприяє незацікавленості як роботодавців, так і працівників, у сплаті внесків до Пенсійного фонду. Крім того, значна частина фізичних і юридичних осіб взагалі не платять чи платять мінімальні пенсійні внески.

Усі ці об’єктивні демографічні й економічні дані свідчать про те, що держава найближчим часом зможе забезпечити лише мінімальний розмір пенсій людям, що досягли пенсійного віку.

Назріла необхідність прискорення проведення пенсійної реформи, виконання якої забезпечується введенням в дію з 1 січня 2004 року двох важливих нормативних актів:

Закону України від 09.07.2003 р. №1058-1V «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

Закону України від 09.07.2003 р. №1057-1V «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Проведення пенсійної реформи передбачає перехід від єдиної солідарної пенсійної системи на трьохрівневу:

Перший рівень системи – це реформована солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Другий рівень системи – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Третій рівень системи – добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Реформа солідарної системи передбачає:

·     охоплення системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування всіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки).

·     запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались.

·     збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію.Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме винятково від його готовності «працювати на самого себе».

Таким чином Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться всіма працюючими громадянами країни та їхніми роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам.

Створення Другого рівня пенсійної системи означає запровадження в нашій країні системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування.

Суть такої системи полягає у тому, що частина обов’язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься в єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів.

Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення Другого рівня пенсійного страхування дає змогу:

·     збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов’язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати становлять близько 35 відсотків);

·     посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їхніх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

·     зменшити «податковий тиск» на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов’язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

·     успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

·     створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки.

Впроваджуватиметься другий рівень лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат.

Основу такої системи становитимуть недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

 

Питання до самоконтролю:

1.     Сучасні проблеми пенсійного забезпечення в Україні.

2.     Що передбачає проведення пенсійної реформи в Україні?

3.     Розкажіть про 3 рівні солідарної пенсійної реформи в Україні.

 

Література: Палеха Ю. Кадрове діловодство: навч. посібник (зі зразками сучасних ділових паперів). – К.: Лірак. – 2009.